Міжнародний день танцю заснований у 1982 році за ініціативою Міжнародної ради танцю (CID) при ЮНЕСКО. Цей день було обрано не випадково, адже він збігається з днем народження Жана-Жоржа Новера (1727-1810), французького балетмейстера, який вважається «батьком сучасного балету» і який зробив значний внесок у розвиток хореографічного мистецтва. Новер був реформатором балету, який виступав за те, щоб танець став повноцінною формою мистецтва, здатною передавати емоції та розповідати історії.

Історія танцювальних напрямків налічує тисячоліття, еволюціонуючи від ритуальних рухів первісних людей до сучасних сценічних та вуличних стилів. Перші танці зародилися в кам’яному віці, супроводжуючи культові, мисливські та трудові обряди. В Середньовіччя танці були частиною народних традицій. У цей час виникають танці: мореска (танець-пантоміма) та треск (італійський танець). В епоху Відродження та Бароко (XV-XVIII ст.) з’являється придворний танець. У цей період танець стає важливою частиною культурного життя аристократії.

XX століття – епоха модерну та бальних танців. Бальні танці (1920-1950-і) з’явилися у 1920-х роках в Англії і стандартизували танго, вальс, повільний і швидкий фокстрот, розділивши їх на соціальні (social dance) та спортивні. У 30-50-х роках до них додалися латиноамериканські танці: румба, самба, джайв, пасодобль, ча-ча-ча. У 1920-1940-х роках виникають свінгові танці (лінді-хоп, джайв), пов’язані з джазовою музикою.

Україна славиться своїми багатими танцювальними традиціями, а видатні колективи продовжують цю спадщину, демонструючи неперевершену майстерність та культурне розмаїття. Один з найвідоміших – Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського, заснований у 1937 році.

Інші визначні колективи, які відіграють важливу роль у збереженні та розвитку українського танцю, включають національний академічний народний український хор імені Г.Верьовки, Гуцульський ансамбль пісні та танцю, Волинський народний хор, та Черкаський заслужений народний хор. Вони відображають різноманітність української культури.

Сучасними танцювальними напрямками XX-XXI сторічча є: вуличні танці (Street Dance) розвиваються з 1970-х років, включаючи брейк-данс, хіп-хоп, хаус, що зародилися в міському середовищі. Контемпорарі (Contemporary Dance) формується на основі модерну та постмодерну, об’єднуючи техніки кінця XX початку XXI століття. Jazz Funk це суміш джаз-танцю, хіп-хопу та латини, що виникла у США в 70-х роках минулого століття, характеризується артистизмом та активною мімікою.

Незвичайний сучасний вид танцю: Vogue .Віг або вакінг є сучасним видом танцю, спрямований на враження глядача. Тут створюється шоу, у якому заохочується імпровізація. На зорі зародження vogue було засновано на копіюванні поз Грети Гарбо та моделей із відомого журналу Vogue. Основою хореографії є строга та пряма хода, показ витонченості, грації та активні рухи руками. Вивчаючи сучасні напрями танців, багато хто відзначає, що сьогоднішній вакінг добре адаптований під хаус культуру, клуб, а тому дуже популярний серед молоді.

Щиро вітаємо з Міжнародним днем танцю! Бажаємо вам гарного паркету, фізичної та моральної гармонії, прекрасної пластичності та феєричного почуття ритму!

Бібліотека Коледжу приєднується до вшанування учасників ліквідації наслідків аварії і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Пропонуємо до вашої уваги віртуальну презентацію «Зона відчуження. Жорстокий урок історії».

«Винуватців» у цього «свята книголюбів» кілька. 23 квітня народилися такі видатні особистості світової літератури, як французький письменник Моріс Дрюон (1918), ісландський лауреат Нобелівської премії з літератури Галдор Лакснесс (1902) і трикратний претендент на цю премію Володимир Набоков (1899), а також український письменник Григорій Тютюнник (1920); у цей же день 1616 року померли Вільям Шекспір (щоправда, за юліанським календарем) і перуанський історик Інка Ґарсіласо де ла Веґа (вже за григоріанським календарем), а також 1850 року – англійський поет-романтик Вільям Вордсворт.

Всесвітній день книги та авторського права відзначають щорічно, починаючи з 1996 року. Зважаючи на те, що «в історичному розумінні книга є найбільш потужним фактором поширення знання і найбільш надійним засобом його збереження», День книги покликаний наголосити на фундаментальній важливості книжки та її незамінності в інформаційному суспільстві. Одна з головних його цілей – промоція читання і книговидання, привернення уваги до культури писемного слова, а також до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.

Історія авторського права веде свій початок, як вважають науковці, з появи друкування, і перший відомий державний нормативний акт щодо охорони авторського права стосувався літературних творів, а перша міжнародна конвенція, яка стосувалася захисту авторських прав, прийнята в інтересах книговидавців. Першим нормативним актом авторського права, який закріпив низку прав авторів і розділив повноваження авторів та видавців, вважається прийнятий у 1709 році в Англії «Статут королеви Анни».

Перші книги в сучасному вигляді винайшли в Стародавньому Римі. Виготовляли їх з аркушів пергаменту, зігнутих навпіл та прошитих.

Прообразами сучасних книг були записи на корі, листах м’якого металу і навіть надписи на скелях.

Однією з найбільш давніх книг вважаються бухгалтерські записи одного давньоєгипетського фараона, яким близько 4400 років.

Найдавнішою книгою Київської Русі є «Остромирове Євангеліє», яке датується 1056-1057 рр. Книга вважається пам’яткою української мови.

Найдовша книга в історії людства – це «Люди доброї волі» французького письменника Жуля Ромена, яка має 2 мільйони слів.

Винахідник Йоганн Гутенберг у 15 столітті придумав друкарський верстат, після чого книги почали ширитися Європою.

Наймасовішою книгою в історії людства є Біблія. Наклад книги вже перевершив 6 мільйонів примірників. На другому місці знаходиться збірник цитат Мао Цзедуна, а на третьому – «Володар перснів» Дж. Толкіна.

Колись давно книги ставилися на полицю «навпаки»: корінцем до стіни й переднім обрізом назовні.

Першою у світі книгою, надрукованою на друкарській машинці, є твір Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра».

Відсвяткуйте цей день, придбавши книжку і підтримавши українського видавця або замінивши, наприклад, перегляд телевізора на читання. Книга була і залишається важливою частиною духовного і культурного життя. Любов до читання – це не лише спосіб саморозвитку, це – ключ до збереження національної ідентичності. Вітаємо всіх, хто творить, читає, популяризує книжки! Читайте самі, даруйте книги рідним і діліться улюбленими рядками. Адже саме з книги починається велика подорож – у світ знань, мудрості та добра.

У той день, більше як 50 років тому, вперше за багато століть представники ромської національності оголосили себе самобутнім народом без єдиної території і визначили свої національні символи – прапор і гімн. В Україні мешкає понад 15 етнічних груп ромів, серед них – серви, котляри, лаварі, плащуни та крими. Всі вони відрізняються за мовою, культурою та традиціями.

На сьогоднішній день у Європі є різні платформи, на яких представлене ромське мистецтво. Це можуть бути як локальні музеї з експозиціями, присвяченими ромській культурі, так і суто ромські музеї та галереї.

Так, у польському місті Тарнів існує єдиний в своєму роді етнографічний музей, експозиція якого розповідає про історію та культуру ромів у Польщі в контексті європейської історії. Всесвітньо відомий Музей ромської культури у Брно у Чехії знайомить своїх відвідувачів з історією ромського народу від часів його предків у стародавній Індії до сьогодення. Культура ромів є однією з найяскравіших у світі, особливо коли йдеться про музику, танець і усну традицію.

Ромська музика сформувалася під впливом різних народів, але при цьому зберегла власний унікальний стиль, який легко впізнати за емоційністю, ритмікою та імпровізацією. Саме роми відіграли важливу роль у розвитку фламенко в Іспанії та угорської народної музики.

Мистецтво ромів не обмежується лише музикою. Вони мають багаті традиції у співі, танці, ремеслах і навіть театрі. Усна творчість, включаючи легенди, пісні та казки, передається з покоління в покоління і є важливою частиною їхньої ідентичності.

Попри історичні труднощі, ромська культура продовжує впливати на світову сцену та залишатися важливим елементом культурного різноманіття. Роми не міфічний «кочовий народ із ворожками», а складна і різноманітна спільнота з глибокою історією. Більшість популярних уявлень про них – це або застарілі факти, або відверті стереотипи.

Перший в Україні стаціонарний театр відкрили 1795-го у Львові в колишньому костелі єзуїтів. У Києві ж перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – 1809-го, у Полтаві – 1810-го. Класична українська драматургія зародилася завдяки батькові української літературної мови Івану Котляревському, який очолив Полтавський театр, та Григорію Квітці-Основ’яненку – основоположнику художньої прози в новій українській літературі. Тоді ж розпочалася історія українського театру як національної культурної спадщини. Уже в другій половині XIX століття в Україні став популярним аматорський театральний рух. Саме там свій творчий шлях розпочинали корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Поза увагою не можна залишити заслуги перед театром родини Тобілевичів. Провідною зіркою українського театру була Марія Заньковецька.

Після довгої боротьби корифеїв за право виступати українською мовою, у 1881 році вони домоглися цього. Попри всі обмеження – перед кожною українською виставою мусила відбутися російська – український театр все ж легалізували.

У ХХ столітті на українську драматургію чекали значні зміни. Під тиском революційних подій та переслідувань навколо українського театру нависли хмари. У 1918 році їх розвіяли Лесь Курбас та Гнат Юра, заснувавши Державний драматичний театр та «Молодий театр» (з 1922 року відомий як «Березіль»).

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. А от «Молодий» приніс на українську театральну сцену авангардизм. Сцена «Березілю» стала своєрідним експериментальним майданчиком. Тоді вперше поставили п’єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»). У XXI столітті театр зазнає значних трансформацій, зумовлених інтеграцією різних видів мистецтв та впровадженням цифрових технологій. Ці зміни сприяють виникненню нових форм театрального мистецтва, що поєднують традиційні елементи з інноваційними підходами.

Перспективи розвитку репертуару українських театрів вказують на зростаючу увагу до сучасних українських авторів та адаптацій класичних творів. Театри активно експериментують із новими формами та жанрами, впроваджуючи інноваційні підходи в своїх постановках.

Актуальність суспільних тем, зокрема, ідентичності, історичної пам’яті та соціальних проблем, формує репертуар, який не лише відповідає на виклики сучасності, але й активно впливає на культурне життя в Україні.

24 лютого 2022 року близько 4-ї години президент РФ Володимир Путін оголосив про початок «спеціальної воєнної операції», метою якої він назвав «демілітаризацію і денацифікацію України». За кілька хвилин російські ракети атакували українські аеродроми та військові об’єкти по всій Україні, почалося відкрите збройне вторгнення росіян із території Білорусі та тимчасово окупованого Криму. Російсько-українська війна, розпочата РФ у 2014-му, перейшла в нову гостру фазу.

Своєю збройною агресією Росія розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки, встановлену після Другої світової війни.

Останні 30 років Російська Федерація цілеспрямовано підживлювала імперські амбіції, що зазнали удару через розвал Радянського Союзу й відпрацьовувала методи відновлення імперського проєкту. Проводила військові спецоперації під різними назвами – «інтернаціональна допомога», «примушування до миру», «внутрішній громадянський конфлікт», «операція з повернення до складу Росії», «спеціальна військова операція».

Метою російської агресії є не просто загарбання територій, а знищення нашої національної ідентичності, геноцид українського народу. Російська держава й ідеологія рашизму, яку сповідує російський політикум, офіційно заперечують існування українців як окремої нації, а ті, хто не погоджуються з цим, підлягають фізичному знищенню.

У цей день ми віддаємо велику шану кожному, хто бореться за нашу свободу і незалежність та схиляємо низько голови перед героями, які загинули захищаючи рідну землю… На жаль, війна триває досі. Наші воїни продовжують гідно давати відсіч ворогу і ми маємо щодня підтримувати їх у цьому. Кожен з нас на своєму фронті повинен робити все можливе, щоб наблизити довгоочікувану перемогу! Слава Україні! Героям Слава!

Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. За неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, відмову від «багатовекторності» у зовнішньополітичному курсі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни заплачено дуже велику ціну. Дії влади, спрямовані на придушення протестів силовим шляхом, призвели до ескалації конфлікту та людських жертв. Загиблих під час протистоянь у грудні 2013-го – лютому 2014 року активістів назвали Небесною Сотнею. Згодом лави Небесної Сотні поповнили українські патріоти, учасники Революції Гідності, які загинули, обстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України навесні 2014 року.

Революція Гідності – масовий громадянський протест, який тривав 94 дні – з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Його було спричинено різкою зміною зовнішньополітичного курсу розвитку держави, а згодом антиконституційними діями влади. Центром подій стали столичний майдан Незалежності та навколишні вулиці: Хрещатик, Михайла Грушевського, Інститутська. Мирні акції почалися під євроінтеграційними гаслами, але згодом перетворилися на тривалу кампанію громадянської непокори.

Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України. Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона з’явилася під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21-22 лютого 2014 року. Наступного дня про Героїв Небесної Сотні вже говорили зі сцени Майдану та писали на інтернет-ресурсах. На Урядовому порталі згадка про Героїв Небесної Сотні з’явилася 28 лютого 2014 року.

До Героїв Небесної Сотні належать люди різних національностей, віросповідання, освіти, віку. Серед них громадяни України, Білорусі та Грузії. Наймолодшому з Героїв, Назарію Войтовичу, було 17 років, найстаршому, Іванові Наконечному, 82 роки. Зі 107 Героїв Небесної Сотні – три жінки: Антоніна Дворянець, Ольга Бура та Людмила Шеремет. Смерть першого з Героїв Небесної Сотні, Павла Мазуренка, настала 22 грудня 2013 року внаслідок тілесних ушкоджень, завданих невідомими особами, які були одягнені у форму спецпризначенців. Останній із лав Героїв, Віктор Орленко, помер 3 червня 2015 року через ускладнення після вогнепального поранення, отриманого під час штурму Майдану силовиками 18 лютого 2014 року.

Повалення режиму Януковича, за якого різко зріс рівень корумпованості держави та просувався проросійський вектор розвитку, дало змогу відновити курс на євроінтеграцію й підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Громадяни України чітко заявили про готовність боронити державну незалежність і демократичні свободи. Серед інших важливих результатів Революції Гідності – початок реформування різних сфер життєдіяльності країни, самоорганізація громадянського суспільства, розвиток волонтерського руху, децентралізація, декомунізація, часткове оновлення української політичної еліти.

З кожним роком історія віддаляє нас від років Афганської війни, але час непідвладний викреслити з нашої пам’яті приклади мужності і вірності синів своєї Батьківщини, які з честю і сьогодні, під час російської навали, виконують свій військовий обов’язок і стали гідним прикладом людської мужності та героїзму.

З нагоди пам’ятної дати бібліотека Коледжу пропонує переглянути документальні фільми.

День святого Валентина має давнє коріння. Коли християнство почало витісняти язичницькі традиції, папа Геласій I у V столітті встановив 14 лютого днем вшанування святого Валентина.

Хоча первинний сенс цього свята був релігійним, згодом воно набуло романтичного змісту та стало символом кохання. Згодом традиція поширилася Європою, а потім і по всьому світу, трансформуючись у сучасне свято закоханих.

З нагоди свята бібліотека Коледжу пропонує до вашої уваги віртуальну презентацію «Любові чарівні сторінки».

106 років тому, 22 січня, українці проголосили незалежність своєї держави і створили Українську Народну Республіку, а рівно через рік відбувся Акт злуки УНР і ЗУНР. 22 січня 1918 року незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а через рік, в 1919 році, в цей же день на Софійській площі у Києві відбулося офіційне об’єднання Української Народної Республіки і Західно – Української Народної Республіки.

На державному рівні День Соборності України вперше відзначили в 1999 році після указу чинного президента країни Леоніда Кучми. Однак в 2011 році указом президента Віктора Януковича День Соборності був скасований на офіційному рівні, як і День Свободи 22 листопада – замість них 22 січня був заснований День соборності і свободи. Втім, уже в 2014 році президентським указом Петра Порошенка День Соборності України був відновлений.

Сьогодні Україна продовжує боротьбу за Незалежність і Соборність – базову національну цінність українців. В умовах сучасної війни вона набуває ще більшого символізму та гостроти, адже нині, як ніколи, українцям потрібно об’єднатися заради майбутнього.

Здавна вірили, що хустка має магічні властивості та слугує оберегом. Тому вона була і досі є важливим атрибутом на весільних обрядах. Й донині зберігається традиція три рази покривати наречену, що означає її перехід у статус заміжньої жінки.

Також у давні часи існував звичай на весілля молоді хустинками покривали руки. Вони не віталися відкритими руками, щоб ніяке зло не торкалося їхньої сім’ї. Ці хустинки в кінці весілля зав’язувалися одна з одною та з весільним одягом і зберігалося, як оберіг сім’ї.

Хустки були переважно білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки. Крім білих хусток покривали голову і білим рушником. Товщина ниток і кількість шовку на рушнику свідчили про достаток сім’ї.

Часто вживана і найпростіша композиція узору хустини – хвиляста лінія. Та крім узорів рослинного характеру, бувають ще й геометричні. Якщо кути хустини зашивали густим узором, то простір у середині лишали без прикраси або заповнювали дрібними квадратиками, ромбами, трикутниками.

На Великдень та Різдво носили яскраві хустки, у будні дні – стримані. Молодих дівчат вабили білі хустки, а також хустки з орнаментами та цікавим поєднанням кольорів. Старші жінки обирали більш прості моделі, зазвичай у темній кольоровій гаммі.

Також хустка позначала рівень достатку сім’ї. Її тканина та оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни або шовку. Хустки бували фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або купували у жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками – їх залишали на свята або для урочистих подій.

Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Дивовижні, неповторні, з фантастичними кольорами та казковими візерунками, делікатними сюжетами та неймовірною кольоровою гамою. Вони посміхаються мальвами та підморгують таємничими орнаментами. Хустка – це й вузлик із вечерею для хрещених батьків і подарунок нареченому. Хустка на дитячій колисці… На кожен день і на урочисті події, для першого побачення та для сімейного свята.

Всесвітній день української хустки – це не просто свято, а символ національної єдності та відродження традицій. Одягаючи українську хустку, ми підкреслюємо свою приналежність до українського народу і беремо участь у збереженні нашої культурної спадщини.

З нагоди свята бібліотека Коледжу пропонує до перегляду виставку-презентацію «Уклін усім, хто край свій боронить!».

З нагоди свята бібліотека Коледжу пропонуємо переглянути презентацію «Серця об’єднані добром».

Сьогодні ВІЛ – це не вирок. Люди з вірусом імунодефіциту можуть жити звичайним життям, народжувати дітей, працювати, подорожувати тощо. Достатньо вчасно вживати ліки. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) є хронічним, потенційно небезпечним для життя станом, викликаним вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Пошкоджуючи вашу імунну систему, ВІЛ перешкоджає здатності вашого організму боротися з інфекціями та хворобами.

ВІЛ є інфекцією, що передається статевим шляхом (ІПСШ). Він також може передаватися через контакт із зараженою кров’ю або від матері до дитини під час вагітності, пологів або годування груддю. Не існує ліків від ВІЛ/СНІДу, але ліки можуть різко уповільнити прогресування захворювання. Ці ліки знизили смертність від СНІДу в багатьох розвинених країнах.

Завдяки кращому противірусному лікуванню більшість людей з ВІЛ сьогодні не хворіють на СНІД. Якщо не лікувати, ВІЛ зазвичай перетворюється на СНІД приблизно через 8-10 років. Коли виникає СНІД, ваша імунна система серйозно пошкоджена. У вас буде більша ймовірність розвитку опортуністичних інфекцій або опортуністичних ракових захворювань – хвороби, які зазвичай не викликають захворювання у людини зі здоровою імунною системою.

Сьогодні ВІЛ/СНІД став вже не тільки загальновизнаною медичною, а й соціальною і трудовою проблемою. ВІЛ/СНІД негативно впливає на сферу праці, вражаючи найбільш продуктивну частину робочої сили і зменшує прибутки. Він спричиняє колосальні витрати для підприємств усіх галузей економіки – через зниження продуктивності праці, збільшення виробничих витрат і числа випадків втрати кваліфікації та виробничого досвіду. Сьогодні близько 2/3 ВІЛ-інфікованих складають молоді люди у віці від 20 до 34 років, – найбільш активна та працездатна частина населення.

Шановні відвідувачі! Бібліотека Коледжу запрошує приєднатися до Всеукраїнської кампанії «16 днів проти насильства». Пропонуємо відвідати бібліотечну відеозалу і переглянути документальний фільм «Поруш тишу» та взяти участь у обговоренні.

22 листопада, у день пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років, українці усього світу о 16 годині мають об’єднатися у хвилині мовчання, зупинитися і віддати шану закатованим голодом сталінським режимом. Також закликаємо незалежно від місця знаходження запалити Свічку пам’яті у вікні. Саме тому вшанування пам’яті жертв Голодомору цього року проходить під гаслом «Де б ти не був, запали Свічку пам’яті».

Бібліотека Коледжу приєднується до вшанування пам’яті і пропонує переглянути віртуальну виставку «Голодомор – непрощенний злочин».

День Гідності та Свободи – це не просто дата в календарі. Це символ нашої незламності, нашої віри в краще майбутнє. Це день, коли ми згадуємо про тих, хто віддав життя за свободу України. Під час президентських виборів 2004-го року здійнялися акції протесту. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата Віктора Ющенка вийшли на мітинги незгоди. Протести охопили найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності у Києві. 21 листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції. Після того як 29 листопада на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала силу. 30 листопада вночі відбувся кривавий розгін майданівців. На відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи коштувало Україні багатьох життів патріотів.

13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Свято засноване з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.

Свобода – це вміння сказати «так» своїм мріям. Гідність – це вміння сказати «ні» своїм страхам. (С.Вакарчук)

Гідність людини не в її походженні. Бог не створив рабства, але обдарував людину свободою. (Іоанн Златоуст)

Немає людини, яка б не любила свободу; але справедлива людина вимагає її для всіх, а несправедлива – лише для себе. (Л.Берне)

Я не згоден з тим, що ви говорите, проте буду до останньої краплини крові захищати ваше право висловлювати свою думку. (Вольтер)

Людина виховується для свободи. (Гегель)

Зичимо вам нових мистецьких перемог, успішної реалізації творчих ініціатив і нових культурних проєктів. Нехай здійсняться всі ваші мрії, надії та сподівання, а кожен день буде мирним і радісним!

Мова об’єднує покоління. Завдяки її розвитку та інтеграції в усі сфери життя, Україна зберігає свою культурну унікальність у глобальному світі. Шановні відвідувачі! Пропонуємо переглянути презентацію «Скарби українського слова».

Шановні викладачі! Колектив бібліотеки Коледжу приєднується до поздоровлень і пропонує до вашої уваги віртуальну презентацію «Сяйво вчительської душі».